Історія інституту

Інститут органічної хімії є одним з провідних наукових закладів Національної академії наук України. Його науковцями зроблено вагомий внесок у скарбницю світової хімічної науки. Загальне визнання отримали дослідження вчених Інституту з теорії кольоровості органічних сполук, механізмів органічних реакцій, хімії гетероциклічних сполук, хімії фосфоро-, фторо-, та сіркоорганічних сполук, хімії біологічно активних сполук, супрамолекулярної хімії.

Дослідження А.І. Кіпріанова та його школи стали ключовою ланкою в побудові сучасної теоретичної моделі забарвлення лінійних спряжених систем.
Видатну роль у становленні сучасних уявлень про механізми органічних реакцій відіграв розроблений Є.О. Шиловим принцип перебігу гетеролітичних реакцій шляхом утворення донорно–акцепторних комплексів та багатоцентрових циклічних перехідних станів.
Відкриття О.В. Кірсановим фосфазореакції дало поштовх бурхливому розвитку нових напрямків у хімії фосфорорганічних сполук.
Принцип побудови суперсильних акцепторів та суперсильних кислот, запропонований Л.М. Ягупольським, відкрив нову сторінку в органічній хімії фтору.

Розробки науковців Інституту широко впроваджені у хімічній і гідрометалургійній промисловості, сільському господарстві, медицині і ветеринарії.

На базі наукових підрозділів Інституту створені три нові інститути хімічного профілю Національної академії наук України:

Здобутки науковців Інституту відзначені численними державними нагородами. Розробки академіка АН УРСР А.І. Кіпріанова зі створення спеціальних кінофотоматеріалів — Державною премією СРСР 1942 року. За досягнення в галузі хімії фосфоро- та сіркоорганічних сполук академіку АН УРСР О.В. Кірсанову в 1974 році присуджено Ленінську премію. Багато науковців Інституту відзначені орденами, медалями та Державними преміями України, Державними преміями СРСР та Ради Міністрів СРСР, преміями імені видатних вчених України.

Виникнення Інституту органічної хімії пов’язане з діяльністю наукових шкіл видатних вчених-хіміків України: члена-кореспондента АН СРСР С.М. Реформатського в Київському університеті та академіка АН УРСР В.Г. Шапошникова в Київському політехнічному інституті.

23 травня 1939 року Президія АН УРСР приймає рішення про створення Інституту органічної хімії і технології АН УРСР на базі Інституту хімічної технології АН УРСР та Сектору органічної хімії Інституту хімії АН УРСР. Затверджується структура новоствореного Інституту у складі чотирьох відділів: загального органічного синтезу (керівник — академік АН УРСР В.П. Яворський), палива (керівник — академік АН УРСР М.І. Кузнєцов), високомолекулярних сполук (керівник — академік АН УРСР І.К. Мацуревич); волокнистих речовин та барвників (керівник — академік АН УРСР В.Г. Шапошников). Директором Інституту призначено академіка В.П. Яворського.

У роки Другої світової війни евакуйований до Уфи Інститут органічної хімії та технології АН УРСР разом з Інститутом хімії АН УРСР перетворено на Об’єднаний інститут хімії АН УРСР. Після смерті академіка В.П. Яворського в 1942 р. директором Об’єднаного інституту хімії призначено члена-кореспондента АН УРСР А.І. Кіпріанова. У жовтні 1943 р. Інститут переведено до Москви, а в травні 1944 р. — до Києва.

Після повернення Інституту до Києва, А.І. Кіпріанов проводив роботи з теорії кольоровості органічних сполук, синтезу ціанінових барвників, створення високочутливих кінофотоматеріалів для вирішення спеціальних завдань оборонного характеру. Його учнями О.І. Толмачовим та Ю.Л. Сломінським уперше в світовій практиці розроблено поліметинові барвники з максимумом поглинання 1200-1300 нм.

У 1945 р. член-кореспондент АН УРСР П.В. Головін організував лабораторію хімії і технології вуглеводів. Її робота була спрямована на створення сучасних технологій і апаратурного оформлення цукрового виробництва, очищення цукрових соків, кристалізації цукру, а також одержання гліцерину з меляси і фруктози рослин.

У 1947 р. Є.О. Шилов створює в Інституті лабораторію механізмів органічних реакцій. Він був одним з піонерів вивчення механізмів органічних реакцій і запропонував та обґрунтував низку фундаментальних положень у цій області, зокрема принцип донорно–акцепторної взаємодії та ідею про те, що утворення циклічних перехідних станів може полегшувати перебіг хімічних перетворень.

Дослідження механізмів біохімічних реакцій привело до заснування в Інституті в 1963 році лабораторії фотосинтезу, яку очолив талановитий учень Є.О. Шилова — член-кореспондент АН УРСР О.О. Ясников. Науковим напрямом робіт О.О. Ясникова був пошук та вивчення хімічних реакцій, що моделюють окремі темнові і світлові стадії фотосинтезу в зелених рослинах.

У 1951 році в Інституті створюється лабораторія хімії високомолекулярних сполук, яку очолив К.А. Корнєв — автор однойменної реакції. У 1958 р. на основі цієї лабораторії організовано Інститут хімії полімерів та мономерів АН УРСР. Зараз це потужний Інститут хімії високомолекулярних сполук НАН України.

У 1951 році в Інституті створюється лабораторія інсектицидів, яку очолив О.В. Кірсанов — учень академіка О.Є. Чичибабіна. Основним напрямком робіт лабораторії були дослідження в галузі хімії фосфору. У 1960 р. академік О.В. Кірсанов очолив Інститут. На цій посаді він працював до 1983 року.

Академік О.В. Кірсанов є фундатором наукової школи з хімії фосфороорганічних та сіркоорганічних сполук в Україні, автором фосфазореакції, яка у світовій хімічній літературі дістала назву реакції Кірсанова. Наукова діяльність О.В. Кірсанова — повчальний приклад поєднання фундаментальних досліджень та практичного впровадження їхніх результатів.

На початку 1970-х років розпочався бурхливий розвиток хімії елементоорганічних сполук. За цим напрямком працювало 8 наукових підрозділів: відділ хімії фосфороорганічних сполук, хімії елементоорганічних ізоціанатів, хімії фтороорганічних сполук, хімії комплексоутворюючих фосфороорганічних сполук, хімії елементоорганічних сполук, хімії сіркоорганічних сполук, хімії фосфоранів, хімії полігалоїдорганічних сполук.

Суттєвий внесок у хімію органічних сполук фосфору та кремнію зробив учень Кірсанова — член-кореспондент АН УРСР Г.І. Деркач. Він розробив методи окиснювального імінування сполук тривалентного фосфору, запропонував синтетичні підходи до ацилізо(тіо)ціанатів кислот фосфору, галогенсілілізоціанатів тощо.

За напрямом хімії фосфороорганічних та силілорганічних сполук успішно працював член-кореспондент НАН України Ю.Г. Гололобов.

Інший талановитий учень О.В. Кірсанова, академік НАН України В.П. Кухар працював у сфері хімії фосфорорганічних сполук (трихлорфосфазополіхлоралканів, шестичленних фосфоровмісних гетероциклів) та полігалогенорганічних сполук.

Учень А.І. Кіпріанова, Л.М. Ягупольський створив наукову школу хімії фтору в Україні. Завдяки зусиллям школи Л.М. Ягупольського відбувається бурхливий розвиток нового наукового напрямку — хімії ароматичних та гетероциклічних сполук із фторовмісними замісниками. Інтенсивно проводяться дослідження з синтезу фторованих органічних барвників.

Академіком НАН України О.О. Іщенком розроблено теоретичні засади створення поліметинових барвників для лазерної техніки, закладено фундамент їхньої молекулярної люмінесценції, що дало змогу отримати принципово нову інформацію про природу внутрішньо- і міжмолекулярних взаємодій в їх розчинах та знайти нові сфери практичного застосування поліметинів у інформаційних технологіях, фотовольтаїці та електролюмінісценції.

З 1983 р. протягом 15 років директором Інституту був академік НАН України Л.М. Марковський. Він та його учні зробили вагомий внесок у хімію органічних сполук сірки, селену і телуру; хімію органічних сполук фтору; хімію сполук гіпо- та гіперкоординованого фосфору; хімію стабільних радикалів; фосфоротропну таутомерію; хімію фосфоровмісних краун-етерів; супрамолекулярну хімію. Під його керівництвом розроблено і впроваджено у виробництво низку оригінальних антипіренів і термостабілізаторів полімерних матеріалів, які знайшли широке застосування в електротехнічній і гірничій промисловості, а також у ракетно-космічній техніці. За цикл робіт «Макроциклічні сполуки: синтез, структура, властивості» Л.М. Марковський був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки.

У 1998 році Інститут очолив академік НАН України М.О. Лозинський. Важливим фундаментальним і практичним напрямком робіт, виконаних під його керівництвом у галузі біологічно активних сполук природного та синтетичного походження, є пошук нових структур і фармакофорних груп, які відповідають за появу певної біологічної активності. Був виконаний великий цикл робіт із синтезу нових типів кисень-, азот-, сірковмісних 5- і 6-членних конденсованих гетероциклічних систем. М.О. Лозинським створені та впроваджені субстанції лікарських засобів Амбен, Бемітил, Томерзол, Ломаден, Етоній, Адемол, Мебіфон, Яктон.

У 2011 року Інституту очолив академік НАН України В.І. Кальченко. Під його керівництвом виконувалися роботи в області супрамолекулярної хімії, спрямовані на молекулярний дизайн, синтез та вивчення супрамолекулярних взаємодій макроциклічних сполук — краун-етерів, каліксаренів, тіакаліксаренів та каліксрезорцинаренів. У результаті цих досліджень створені високоселективні рецептори молекул та іонів, наближені за властивостями до природних ферментів. Отримані сполуки мають широкі перспективи практичного застосування в різноманітних галузях науки і техніки.

З 2021 року директором Інституту є член-кореспондент НАН України М.В. Вовк. Його наукова діяльність пов’язана з вивченням механізмів реакцій гетероциклізації, асиметричних органокаталітичних процесів, металокомплексних сполук, фотокаталітичних реакцій, дизайном та медико-біологічними дослідженнями фармакологічно перспективних структур. М.В. Вовк удостоєний премії НАН України ім. А.І. Кіпріанова (2017 р.) та Державної премії України в галузі науки і техніки (2020 р.).

На сьогодні в Інституті на світовому рівні проводяться фундаментальні дослідження з цілеспрямованого молекулярного дизайну та синтезу нових типів фізіологічно активних гетероциклічних та макроциклічних сполук. Розробляються стереоселективні методи синтезу енантіомерно чистих органічних сполук різноманітних класів. Створюються нові методи фторування.

Інноваційні розробки Інституту спрямовані на створення лікарських препаратів, фізіологічно активних речовин для медицини та ветеринарії; поліметинових барвників для фотовольтаїки, голографії, лазерної техніки; каталізаторів органічних реакцій для хімічної промисловості; високоселективних комплексоутворювачів молекул та іонів для сенсорних пристроїв, екстрагентів та сорбентів радіонуклідів.

Детальніше про історію Інституту можна прочитати в книзі «Інститут органічної хімії НАН України. 70 років»